Вітаю. Дуже болісно приймаємо рішення щодо пансіонату для дідуся. Одна з найбільших тривог — що він подумає, ніби ми його «здали». Хочемо, щоб він не втрачав відчуття родини. Чи є якісь способи, які вам допомогли — часті дзвінки, відеозв’язок, візити? Поділіться, будь ласка, як підтримували зв’язок після переїзду родича.

Розумію вас дуже добре — ми теж довго сумнівалися перед тим, як переселити нашу бабусю, і боялися саме того, що вона відчує себе покинутою. Але хочу поділитися, що досвід з «Гута Грін» вийшов зовсім іншим, ніж ми уявляли: там настільки уважно ставляться до психологічного комфорту, що адаптація відбулася м’якше, ніж ми думали. Ми з родиною домовились одразу: відеозв’язок — щодня, а візити — хоча б через день, особливо перший місяць. Персонал допомагав, коли бабусі було важко з технікою, а ще вони самі ініціювали групові дзвінки у свята. До речі, вартість такого індивідуального підходу входить у пансіонат для літніх ціни, і це справді відчувається: немає атмосфери «установи», є відчуття, що твоя людина — не одна, і що родина не обривається біля воріт закладу. Вона навіть почала чекати наших візитів не з тривогою, а з приємним передчуттям, бо з’явилось і своє нове коло спілкування. Це справді можливо — зберегти зв’язок, навіть коли дідусь чи бабуся вже не вдома.