Та як, я ж Харкова, мої батьки на момент початку активних бойових дій були там, живуть вони на Нових будинках, це так називається район міста. Неподалік розташовано Турбоатом. Там інколи трапляються якісь невеличкі аварії, тому нічого дивного мої батьки у цьому не побачили, ну, щось бахало, нічого дивного, таке буває. Так виявилося, що в мене була одинадцята година вечора, коли я отримав повідомлення у Ватсапі про те, що Харків обстріляли, друг написав. Я тільки випив трішки пива, розслабився, все норм, настрій гарний. А тут таке повідомлення - я в шоці!
Дзвоню батькам - ті сплять, розповіли, що чули якісь вибухи, але думали, що це на Турбоатомі, вони не повірили, що почалося вторгнення. Я їм кажу "Увімкніть телевізор! Негайно!" Вже після цього вони самі все побачили та були у такому шоці, що я не впізнав свою матір, здалося, що в неї навіть голос змінився. Вже через декілька годин батьки виїхали з Харкова на стареньких Жигулях двійці. Спочатку до Полтави, там є наші родичі, а потім до Житомира. Зараз мої батьки у повній безпеці. На Нових будинках все спокійно, нічого туди не прилітало, але повертатися туди батьки поки не планують. А я одразу почав дивитися новини та публікувати все це тут, на Форумі Донбасу. Я зараз не можу поїхати з Канади - усі зароблені гроші я передаю у фонди до України на допомогу. Мені й самому допомагають, коли дізнаються, що я з України
Канадці - люди дуже добрі та щирі
23 лютого я поїхав з Маріуполя в Бердянськ у відрядження, оскільки я торговий представник та забезпечую супровід. Рано вранці мені подзвонила моя дівчина з Маріуполя та сказала, що тут сталися декілька потужних вибухів, вона перелякана та у сльозах, було дуже страшно. Я її заспокоїв, припустивши, що це, можливо, черговий обстріл десь поряд, як це було напередодні, але по місту нічого не бахало. Вже через годину виявилося, що я дуже сильно помилився, але виїхати з Бердянська я не встиг