Стихи


Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:53

Рідне місто


Я з України, з Івано-франківська, може хто чув?
Колись називалося Станіславом.
Сто років тому тут був випадково письменник Франко,
є промисловість в нас: хімія, дошки, хліб, молоко.

Зліва Бистриця, справа Бистриця - купа води.
Але ні люди, ні риба не квапляться лізти туди.
Їде тролейбус набитий на Пасічну - виджу з вікна...
Це моє місто, маленьке і затишне - Галичина!

Кручені вулиці, липи з тополями та ялинки.
Сорочки вишивані, яйки мальовані і рушники.
Три автостанції, аеропорт, колійовий вокзал,
електростанція, клуб комунальників, водоканал.

Польська ратуша, і, кажуть, під нею - підземні ходи.
Але ніколи не мав я бажання пхатись туди.
Їде машина, а в кузові крадена тона вапна.
Це батьківщина, це моє місто - Галичина!

А це є найбільша і найбіліша з усіх білих хат.
Тут облрада, а трохи раніше сидів апарат.
Влада змінилась, та все залишилось - ті самі діди.
І, може, тому я їх ігнорую - не лізу туди.

А на Дністровській - базари, кіоски, торгові ряди.
Та грошей немає і я си не пхаю писком туди.
Всі шось купують, міняють, ґендлюють - людей, як пшона!
Ой, рідний краю, тебе я кохаю, Галичина!

Зліва Бистриця, справа Бистриця - купа води.
Польська ратуша, і, кажуть, під нею - підземні ходи.
Трохи наївна, трохи весела, а трохи - сумна...
Ой, рідний краю, тебе я кохаю, Галичина!

Тризубий Стас

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:55

"В ланцюгах не летять сизокрилим орлом,
В ланцюгах не ідуть з ясно-гордим чолом,
В ланцюгах тільки думи про волю печуть.
В ланцюгах...в ланцюгах тільки сльози течуть."


О.Олесь

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:57

Ельфійка Галадріель

Сонце

На світі багато сонця –
У вікнах, калюжах, дзеркалах, очах...
Настільки багато, що можна
Всю зиму ходити одягнутим в щастя.

І кожного ранку рудим кошенятком
Ловити проміння і гратись клубочком
Що котиться небом від ранку до ночі
Чи просто – сидіти на сонці й мурчати.

Весняним теплом фарбувати міста
В зелений, червоний, оранжевий, жовтий
Тоді і думки може стануть яскраві
Як скло вітражів, крізь які світить сонце...

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:57

Наші ночі пахнуть пелюстками диких троянд...


Наші ночі пахнуть пелюстками диких троянд
Ніжний запах нічний все п’янкіший стає десь під ранок
Квіти без колючок не лишають ні сліду, ні рани
На руках, на устах, у серцях і гарячим туманом
У закоханих вікон на приступках сльози бринять.

Постіль з диких троянд огортає розжарену шкіру
Там де кожна пелюстка – невидимий оку цілунок
Залишає на шкірі містичний, незнаний малюнок
І стікає по краплі кохання не випитий трунок
Все ясніший стає той вогонь, у якому горіло

Й не згасало бажання, палало щоразу сильніше
Переплетені руки відбилися в світлі на стінах
Доторкались й тремтіли в жару наші губи й коліна
Розчинилися в сутінках ночі тіла, наче тіні.
І світанок, що був нам за свідка, чомусь зашарівся…

Ельфійка Галадріель

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:58

Послання в асьці о пів-третій ночі. Експромт.


Привіт, сонечко, мені зараз дуже скучно.
У мене безсоння, і я не люблю префікс «без»
Без нього було б набагато простіше і зручно
Ночами шукати загублені коди небес.

Вже пів-третя ночі і жодних зелених вогнів
Ні в місті, ні в небі, ні в нетрях всесвітніх мереж
Уже дві години, а може дві сотні віків
Я пишу послання на безліч незнаних адрес.

У тебе все добре. Ти спиш, загорнувшись у ковдру
Сховавшись від світу, у снах бачиш море і квіти
Забувши на мить, те, що завтра йти знов на роботу
Крізь холод ранковий, дощі і пронизливий вітер.

Я, напевно, походжу із Роду Нічних Хижаків
Гуляю ночами, шукаючи сон поміж вікнами
Розминаюся з ним, загубившись у треках шляхів
А ловці вільних мрій у небі його ловлять сітками.


Ельфійка Галадріель

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:58

Кольору дощу


Сірий кіт, кольору дощу
Жовті очі, кольору блискавки
Сидить на вікні і слухає шум
Води, що стікає по шибці вниз.

Він дивиться вниз, на світ дощовий
На мокрі дерева, будинки, людей
Так пильно й уважно. А може він спить
Й муркоче тихенько котячих пісень.

У темній кімнаті, загорнутій в тишу
На стінах танцюють невидимі тіні
І котик їх лапками ловить, як мишку
Й складає в рядочок в гербарій осінній.

Пухнасті клубочки сірих котів
Летять в хмарнім небі, лишаючи тільки
В калюжах невидимі оку сліди
Які розвіває пронизливий вітер.


Ельфійка Галадріель

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 10:59

Пісня «Аве, Марія» — ранній твір Володимира Івасюка, хоча дописаний був вже у львівський період життя композитора. Надруковано пісню в збірці «Моя пісня» під назвою «Елегія для Марії». Тоді ще не могли сприйняти таку назву, яку дав автор. Його батько вважав «Аве, Марію» чи не найкращою піснею серед юнацьких творів свого сина — яскравомелодійною і високопоетичною своїм змістом.

Це не просто пісня — пісня-молитва. Володя проникся образом Мадони, як України, як жінки-українки, розумінням України як втілення духу Марії.




Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!

Приспів:

Вийди, моя мила,
Все нічка накрила,
Тільки місяць і зорі
В блакитному морі
Чекають на тебе,
Чекаю і я.

Долею стань, мила,
Піснею стань, мила,
І хай вітряна осінь
З димовими косами
В танку нас кружляє,
Як двоє птахів.

В симфонії дивній
Осінньої ночі
Я чую твій шепіт,
Що кличе мене.
І серце у грудях
Співати так хоче,
Люба Маріє!

Приспів:

Я приніс, Маріє,
В очах свої мрії,
Щоб віддать їх, кохана,
Мов проліски ранні,
Тобі, незрівнянній,
Єдиній, тобі.

Долею стань, мила,
Піснею стань, мила,
І хай вітряна осінь
З димовими косами
В танку нас кружляє,
Як двоє птахів.

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 11:00

Колискова для Оксаночки




Вітер вже нахмурив чорні брови,
Сад затих до ранку, присмирнів.
Під крилом блакитної любові
Спи, дитя, в діброві снів.

Приспів:
Люлі, ластівко, люлі, радосте,
Срібний мій дзвіночку.
Хай твоя весна і в житті, і в снах
Продзвенить струмочком.

Всюди спокій, радіо замовкло,
Птиці снять про небо у гнізді.
Зорі вкрили сяйвом, наче шовком,
Золоту твою постіль.


Володимир Івасюк

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 11:00

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Леся Українка

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 11:01

Не дорікати слово я дала,
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела.
Рясніше став колючий мій вінок...
Дарма, я знала се!
Тоді ще, як приймала
Від тебе зброю, що сріблом сіяла,
Я в серце прийняла
безжалісний клинок.
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
За марні мрії, за святії сни
Пречистого братерства і любові.

Леся Українка

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 11:01

За твої, дівчино, личенька пишні


За твої, дівчино, личенька пишні,
За твої, дівчино, устонька-вишні,
Віддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всі свої мрії колишні.

Мила, очі твої сині,
Незабудки при долині...
Віддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всі свої мрії колишні.

За твої, дівчино, чорнії брови,
За твою, дівчино, каплю любови,
Віддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всі свої юні розмови.

Люба, очі твої сині,
Незабудки при долині...
Віддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всі свої юні розмови.

Роман Купчинський

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 11:02

Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно.
Він богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески, і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях -
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля мстилися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.

І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки.

Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев'яносто.
Життя стужив, і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки... стежечка сльози...
і жаль безмірний однієї втрати:
«В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати...»
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік -
лише ази! - ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів,
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.

Ліна Костенко

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 15 май 2012, 11:02

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна Костенко

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 17 май 2012, 20:56

Иван Бунин
Ночь

Ищу я в этом мире сочетанья
Прекрасного и вечного. Вдали
Я вижу ночь: пески среди молчанья
И звёздный свет над сумраком Земли.

Как письмена, мерцают в бездне синей
Плеяды, Вега, Марс и Орион.
Люблю я их теченье над пустыней
И тайный смысл их царственных имён!

Как ныне я, мирьяды глаз следили
Их древний путь. И в глубине веков
Все, для кого они во тьме светили,
Исчезли в ней, как след среди песков.

Их было много, нежных и любивших,
И девушек, и юношей, и жён,
Ночей и звёзд, прозрачно серебривших
Евфрат и Нил, Мемфис и Вавилон!

Вот снова ночь. Над белой сталью Понта
Юпитер озаряет небеса,
И в зеркале воды, до горизонта,
Столпом стеклянным светит полоса…
1901

http://mars-x.ru/proza/7/141_1.shtml#51

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 17 май 2012, 20:56

Константин Бальмонт

***
И там, где пустыня с лазурью слилась,
Звезда ослепительным ликом зажглась.
Испуганно смотрит с немой вышины, –
И вот над пустыней зареяли сны.

Донёсся откуда-то гаснущий звон,
И стал вырастать в вышину небосклон.
И взорам открылось при свете зарниц,
Что в небе есть тайны, но нет в нём границ.

И образ пустыни от взоров исчез,
За небом раздвинулось небо небес.
Что жизнью казалось, что сном пронеслось,
И вечное, вечное счастье зажглось.
1897

Аватара пользователя
Бобёр
Балабол!
Сообщения: 677
Зарегистрирован: 14 мар 2011, 01:31
Откуда: Торез
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Бобёр » 18 май 2012, 15:55

Красивые стихи. Можно будет скоро сборник стихов выпускать под редакцией ДФ :)
И сели за стол добры молодцы да красны девицы. Но после двух стаканов сделались красными молодцы да добрыми девицы...

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Ку: Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 21 май 2012, 16:27

Бобёр писал(а):Красивые стихи. Можно будет скоро сборник стихов выпускать под редакцией ДФ :)


Может быть :)

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 21 май 2012, 16:31

Он выходит на берег в сумерках...


Кот Басё


Он выходит на берег в сумерках, где-то в начале мая. Не расчехляет удочки, не заботится об улове. Обещает не думать, ловит себя на слове. Говорит с водой, вода его понимает. Он сидит на краю, осыпается вместе с берегом по крупицам, рассматривает песок, пропускает его сквозь пальцы, повторяет: «Нельзя бояться, нельзя бояться, не будешь бояться – и этого не случится».

Вода каждой каплей чует, как он боится, и начинает медленно испаряться.

(с)

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 21 май 2012, 16:32

"Совершенномудрый, осуществляя учение, не прибегает к словам."
— Лао Цзы

Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Re: Стихи

Сообщение Капитан Блад » 21 май 2012, 16:32

Если тебе надоест дорога...
Кот Басё
Если тебе надоест дорога, можешь сойти с пути. Стать собирателем терпких ягод или седым вождем, жить на окраине леса, слышать ястреба, что летит туда, где никто ни о ком не знает и никого не ждет. Днем к тебе будут ходить за словом и за отваром трав, ночью шептать твое имя детям, что не ложатся спать. Ты оправдаешься всем, что скажешь, зная, что ты не прав в том, что не стало однажды нашим, в том, что тогда не спас.
Если тебе надоест дорога, можешь замедлить шаг, стать придорожным замшелым камнем, пнем, верстовым столбом… Пыль оседает, следы скрывая, мыши в траве шуршат, ястреб, в когтях унося добычу, мох полоснет крылом.

Где-то она обретает силу, где-то среди вершин.
Горы впускают ее под сердце и выпускают в мир,
где у огромного моря дышат легкие той души,
что разделила одну дорогу между двумя людьми.

Если тебе надоест дорога, просто закрой глаза.
Каждый идущий приходит к цели. Над перевалом гром.
Перед рассветом темнеет небо.
Старый шаман сказал, что над дорогой кружился ястреб и обронил перо.

(с)


Вернуться в «Театр и Литература»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость

cron