У пошуках легітимності
Ірина Погорєлова, для УП


Для створення нової Конституції України є об'єктивна підстава. А саме – завершення так званого перехідного періоду від соціалізму до капіталізму з феодальним обличчям.

Про це не сказано у виступі Януковича на першому засіданні його дорадчої Конституційної асамблеї, як і в попередніх указах про створення цього органу.

Але процеси дорозпродажу, дороздачі та одночасної монополізації колись державного майна, включно зі стратегічним, останні штрихи перед продажем землі, а також стрімке "реформування" соціально-трудової сфери країни не залишають сумнівів у невідворотному наближенні фіналу – апофеозу більш як 20-річної епопеї.

Тож намір бюрократично-олігархічної верхівки держави негайно зафіксувати цей момент у документі під назвою "Конституція" – абсолютно природний і зрозумілий.

Так само абсолютно зрозуміло, що цей документ за жодних умов не зможе вважатися новим суспільним договором.

Між начальством і підлеглими діють не договори, а накази. Особливо якщо "господар" в кілька прийомів узурпував не належні йому повноваження, а "підлеглих" зводять до рівня безправної худоби всупереч їхньому мирному спротиву, спекулюючи на толерантності й стриманості українців.

Оскільки ж останній етап переділу держвласності взагалі відбувався в режимі шахрайського й бандитського порушення чинної Конституції, то легалізація виниклого внаслідок цього статус-кво виключає рівноправне порозуміння між грабіжником та пограбованими.

Як і про що можуть домовлятись прошарки суспільства, між матеріальним станом котрих – офіційно, статистично зафіксована прірва в 40 разів?!

Це може бути лише примус до псевдолегітимізації.

Трагікомічність ситуації полягає в тому, що сам цей конституційний процес був започаткований як позитивна реакція української влади на тривогу європейської спільноти й пораду Венеціанської комісії значно підвищити рівень легітимності державних інституцій після відомого конституційного перевороту. Оскільки ж за останній час сам президент зробив чимало для поглиблення кризи легітимності, – теперішні формальні заходи Конституційної асамблеї лише вінчають нагромадження решти фальсифікацій та імітацій у галузі демократії й права.

Тому бойкот КА з боку об'єднаної опозиції – абсолютно правильне рішення. Хоча легковажною є теза, ніби мета "політреформи" – лише зміна способу обрання президента.

Усе набагато гірше.

Тому питання – чи не залишила опозиція собі додатковий люфт у вигляді участі в КА та черговій "політреформі" для політичного маневру? Оскільки від цього дійсно залежить легітимність майбутнього Основного закону, передусім у питанні процедури його ухвалення.

Не випадково теперішній уже очевидний дефіцит політичної підтримки для узурпованої влади вирішено долати імітацією прямого волевиявлення народу.

Уже після першого засідання КА секретар Асамблеї пані Ставнійчук прямо наголосила, що новий текст Конституції схвалюватиметься на референдумі. Звісно, юридичною підставою проведення конституційного референдуму мають стати зміни до І, ІІІ та ХІІІ розділу чинної Конституції, які, власне, і покликані перевернути всі засади державного устрою України.

Безперечно, у цьому плані є пряма загроза національній безпеці країни. Адже відомі політсили вже проголосили про намір переглянути мовну, геополітичну та, можливо, територіальну політику держави. У зв'язку із цим наперед треба зазначити, що не всі "цікаві" декому питання сучасної геополітики можна вирішити на референдумі. Зокрема, питання про приєднання до Митного союзу.

Чинна Конституція забороняє проведення референдумів із питань податків, бюджету та амністії, стаття 74. А Митний союз – це саме про бюджет. Хіба що автори проекту та Конституційний суд знайдуть формулювання, за яким норми МС можуть діяти без участі держбюджетів країн-учасниць та надходжень до них.

Тому економічні пряники, якими Кремль спокушає українців, якраз і стоять на заваді тотальній купівлі голосів, котрими начебто можна було б зрушити процес євразійської інтеграції.


http://www.pravda.com.ua/articles/2012/06/25/6967430/