Проект Кримінального процесуального кодексу: реформи для реформаторів?

Частина І. справді демократизація чи осучаснення інквізиції?

Написати цю статтю нас спонукали, зокрема, дискусія 2 лютого цього року щодо проекту нового КПК України у програмі "РесПубліка" з Анною Безулик на "5 каналі", а також виступ 27 січня радника президента – керівника Головного управління з питань судоустрою адміністрації президента Андрія Портнова в програмі "Шустер live" на "Першому Національному". У ній він презентував проект нового Кодексу.

Програма мала красномовну назву "Від тюрми зарікатися?" Вона наводила на думку, що зарікатися добропорядним громадянам від тюрми в найближчому майбутньому не варто...

Отож, ми вирішили особисто перевірити, яку "реформу" кримінального процесу підготували в АП.

Не перший, але прохідний

Як відомо, 13 січня 2012 року у Верховній Раді було зареєстровано внесений главою держави проект нового КПК, реєстраційний №9700, який відразу включили до порядку денного.

Того ж дня голова комітету ВР із питань правосуддя Сергій Ківалов зареєстрував у парламенті проект постанови №1233/П "Про відкликання та зняття з розгляду проекту КПКУ", яка передбачає відкликання проекту КПК, реєстраційний №1233, поданого нардепами Мойсиком, Вернидубовим, Ківаловим, Кармазіним ще у 2007 році, та зняття його з розгляду.

Ініціатива з відкликання проекту КПК, який пролежав у парламенті 4 роки, знайшла швидку підтримку. І вже 14 січня цього року відповідну постанову було підписано.

Тому видається, що саме президентський проект КПК від 13 січня цього року буде прийнятий. І внесення того ж дня до ВР як альтернативного проекту нібито авторства народного депутата Романа Зварича, з дивною назвою "Кодекс України кримінального процесу", який є надто схожим за суттю й за формою до президентського КПК – не залишає сумніву в "прохідності" останнього.

Цим зумовлена особлива увага до деяких положень його змісту.

Європейські цінності та принципи?

Як зазначено в пояснювальній записці до нового проекту КПК, останній "покликаний удосконалити правове регулювання в сфері кримінального судочинства, привнести в нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини в ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу".

Із цією метою сторонам захисту й обвинувачення, відповідно до проекту нового КПК, надаються формально рівні можливості щодо збирання та подання доказів безпосередньо до суду, 2-га частина 22-ї статті. При цьому сторона захисту зможе реалізовувати це право шляхом надання до суду документів, речей, відомостей, висновків експертів тощо, 3-тя частина 93-ї статті.

І все би добре...

Однак проект нового КПК не надає можливості стороні захисту проводити слідчі дії – допит, впізнання тощо.

Він лише передбачає можливість ініціювати їхнє проведення перед слідчим або прокурором, 93 стаття. Натомість, проект КПК, не зважаючи на те, що Андрій Портнов у вказаній телепрограмі говорив протилежне, не передбачає обов'язку останніх підтримувати ініціативи сторони захисту.

Відтак, ініціюй чи не ініціюй, але рішення про те, що робити в кримінальній справі, вирішуватиме слідчий і прокурор. А захист, як і раніше, "гавкатиме" поруч...

На користь останнього висновку свідчить і те, що президентським проектом КПК на порушення міжнародних зобов'язань України не передбачено права обвинуваченого допитувати свідків. Таке право прямо закріплює шоста стаття Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ратифікована нашою державою як членом Ради Європи.

Але зобов'язання перед людьми за цією статтею Конвенції, напевно, надто мало важать для нинішніх можновладців...

Очевидно недопустима змагальність

Проект КПК декларує, як і чинний КПК радянського зразка, принцип змагальності, який передбачає змагальний характер кримінального процесу, стаття 22. Наведені вище положення цього проекту вже ставлять під сумнів указаний принцип.

А повністю його нівелює положення, згідно з яким суд, у випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду – визнає цей доказ недопустимим. А це тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате – частина 2 89-ї статті.

Що ж таке та "очевидна недопустимість"?..

Якщо задатися питанням: "А судді хто?", то стає страшно за те, що саме вони можуть вважати" очевидним", а відтак і "недопустимим".

На практиці це може означати, що які б докази сторона захисту не шукала та не подавала, для когось вони можуть бути "очевидно недопустимими" – щоби не "псувати" роботу слідчих і прокурорів.

Через подібні "пасажі" декларована змагальність виявлятиметься ілюзорною.

І як після цього можна не стверджувати про збереження, так би мовити, інквізиційного характеру кримінального процесу?!

Якраз видається очевидним, що президентський проект КПК зберігає в сфері кримінальної юстиції ознаки обвинувальної, "інквізиційної" моделі кримінального процесу. Ба, навіть плекає їх.

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/02/6/6954330/