Як боролися з алкоголем у давньому Львові
Добавлено: 12 май 2012, 13:56
Ярослав Стасів
Мало кому відомо, що у Львові упродовж майже півтисячоліття не було жодного легального закладу торгівлі алкоголем. Принаймні немає навіть згадки про корчми або шинки у місті Лева. Дозвіл на шинкування був результатом лобізму в кулуарах магістрату.
Упродовж останніх двадцяти років Львів та область втрачають покоління за поколінням, внаслідок легкої доступності та вживання алкогольно-тютюнових та інших наркотичних речовин .
До прикладу, у 1939 р. природний приріст населення у Львові становив 6,8 на 100 чоловік , а на 2010 р. - депопуляція -1,1 на 1000 чол. (або -0,1 на 100).
На мою думку, ключовим фактором вживання спиртовмісних рідин є викривлена інформація про них в суспільній свідомості, у тому числі – історична.
Наприклад, взяти до уваги міф від одної пивної торгової марки Львова. На плакатах, листівках та інших рекламних матеріалах зазначено, що ця речовина є "першим українським пивом". Але, насправді, львівська пивоварня (а до др. пол. ХІХ ст. лише крихітна гуральня), була заснована в 1715 р. двома монахами.
В цей період українські землі знаходилися під владою Речі Посполитої; тоді України, як держави не існувало. Тому, про українськість цього пива та подібні речі говорити – некоректно.
Подібних міфів є досить багато. Але, мало кому відомо, що у Львові упродовж майже півтисячоліття не було жодного закладу публічної торгівлі алкоголем.
Після розпаду середньовічної Русі Галичина, як її частина, ще довгий час зберігала єдність духовних, культурних, політичних та інших традицій. Не змінилися архаїчні слов’янські напої – "медовуха" та квас.
Медовуха (або "мед") – напій відкритого ферментаційного приготування, основними компонентами якого були мед, вода та хміль; міцність не перевищувала 4% алкоголю. Вживали розведеним водою.
Продовжували існувати корчми – традиційні заклади проведення дозвілля у східних слов’ян. "Корчма" - нащадок поняття "кормчий будинок" ("кормчие избы" або "кормчие дома"); слово походить від давньоруського "корм", "кормление", тобто їжа, або власність, володіння. З часом, через орфографічну незручність як в побутовому, так і літописному мовленні замість слова "кормча" постало "корчма".
"История водки". Росіяни в боротьбі з поляками за титул винахідників оковитої
Дозвілля в корчмах було не "п’яне", як це стереотипно сприймається зараз, а тверезе. У Х-XVI ст. корчми були осередком спілкування, обговорення новин, харчування і навіть ночівлі. Нерідко у корчмах збиралися народні віча, судові засідання та вирішувалися адміністративні питання.
Переломний момент настав у XVI ст., коли східнослов’янськими землями поширився виноградний спирт (завезений до нас вперше генуезькими купцями в 1398 р.). Відтоді корчми та шинки стали монополією та джерелом прибутку держави....
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/11/85146/
Мало кому відомо, що у Львові упродовж майже півтисячоліття не було жодного легального закладу торгівлі алкоголем. Принаймні немає навіть згадки про корчми або шинки у місті Лева. Дозвіл на шинкування був результатом лобізму в кулуарах магістрату.
Упродовж останніх двадцяти років Львів та область втрачають покоління за поколінням, внаслідок легкої доступності та вживання алкогольно-тютюнових та інших наркотичних речовин .
До прикладу, у 1939 р. природний приріст населення у Львові становив 6,8 на 100 чоловік , а на 2010 р. - депопуляція -1,1 на 1000 чол. (або -0,1 на 100).
На мою думку, ключовим фактором вживання спиртовмісних рідин є викривлена інформація про них в суспільній свідомості, у тому числі – історична.
Наприклад, взяти до уваги міф від одної пивної торгової марки Львова. На плакатах, листівках та інших рекламних матеріалах зазначено, що ця речовина є "першим українським пивом". Але, насправді, львівська пивоварня (а до др. пол. ХІХ ст. лише крихітна гуральня), була заснована в 1715 р. двома монахами.
В цей період українські землі знаходилися під владою Речі Посполитої; тоді України, як держави не існувало. Тому, про українськість цього пива та подібні речі говорити – некоректно.
Подібних міфів є досить багато. Але, мало кому відомо, що у Львові упродовж майже півтисячоліття не було жодного закладу публічної торгівлі алкоголем.
Після розпаду середньовічної Русі Галичина, як її частина, ще довгий час зберігала єдність духовних, культурних, політичних та інших традицій. Не змінилися архаїчні слов’янські напої – "медовуха" та квас.
Медовуха (або "мед") – напій відкритого ферментаційного приготування, основними компонентами якого були мед, вода та хміль; міцність не перевищувала 4% алкоголю. Вживали розведеним водою.
Продовжували існувати корчми – традиційні заклади проведення дозвілля у східних слов’ян. "Корчма" - нащадок поняття "кормчий будинок" ("кормчие избы" або "кормчие дома"); слово походить від давньоруського "корм", "кормление", тобто їжа, або власність, володіння. З часом, через орфографічну незручність як в побутовому, так і літописному мовленні замість слова "кормча" постало "корчма".
"История водки". Росіяни в боротьбі з поляками за титул винахідників оковитої
Дозвілля в корчмах було не "п’яне", як це стереотипно сприймається зараз, а тверезе. У Х-XVI ст. корчми були осередком спілкування, обговорення новин, харчування і навіть ночівлі. Нерідко у корчмах збиралися народні віча, судові засідання та вирішувалися адміністративні питання.
Переломний момент настав у XVI ст., коли східнослов’янськими землями поширився виноградний спирт (завезений до нас вперше генуезькими купцями в 1398 р.). Відтоді корчми та шинки стали монополією та джерелом прибутку держави....
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/11/85146/