Дві хвилини правди


Капитан Блад
Балабол!
Сообщения: 819
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 07:56
Контактная информация:

Дві хвилини правди

Сообщение Капитан Блад » 10 июл 2012, 22:49

Ірен Роздобудько
Дві хвилини правди
ЧАСТИНА ПЕРША


…Він стояв під гастрономом, де завжди пив каву, і спостерігав, як клаптик суші під ногами поволі зменшується. Над ним височів балкон другого поверху, але сьогодні він не міг сховати його від потоків води. Раптова серпнева злива перетворила ранок на ніч. Вулиця, щойно жива і рухома, ніби вимерла. Лише він, як завжди, вперто стояв під цим балконом, сьорбав каву з пластикової склянки і палив, хоча вологе повітря і краплі, що залітали сюди, намагалися згасити сигарету. Він любив дощ, любив відчуття самотності під дощем, коли стаєш не таким, як усі. Адже коли інші розбігаються, мов миші, прикриваються парасольками, поліетиленевими пакетами і з жахом поспішають під перше-ліпше прикриття, ти спокійно йдеш вулицею, мокрий і щасливий. І розмовляєш з водою. І кожна крапля розповідає свою власну історію, бо кожна крапля дійсно має свою історію і душу, котру отримала від того, чим або ким була раніше…


Кава від сьогодні подорожчала на тридцять копійок. В принципі, це - дрібниця, бо коштувала вона тут дешевше, ніж будь-де. До того ж, саме в цьому місці вона не гірша, ніж в першорозрядному ресторані. А можливо, вона була смачною тому, що вже багато років його знала продавець, тож і робила таку каву, «на совість», тільки для нього.


Переминаючись з ноги на ногу, він уявив, що стоїть на останньому клапті землі, а все навколо поглинуте водою. Все. Його будинок, робота, будинки друзів, самі друзі, залізниці, аеропорти, телевежі… Все. Все зникло. Він лишився сам один, цілком цим задоволений. Він давно вже хотів послати все до бісової мами, але якщо це зробить природа, - чого від нього вимагати? Чудово.


На нього з подивом поглядали пасажири маршруток, що проїжджали, а точніше - пропливали повз гастроном. Мабуть, жаліють мене, подумав. Хіба поясниш, що тобі добре саме тепер, коли вулиці порожні та майже темні від потоків зливи…


Вчора він відзначив свій день народження. Найогидніший день року.


Перед тим - тижня зо два - його вже традиційно ламало, як наркомана. В прямому сенсі викручувало суглоби, муляло, [нудило] водило. Клятий неприємний стан. І він, захищаючись, аби заглушити цю ломку, почав пити будь з ким ще на тому тижні. Вчора нарешті все відбулося, скінчилося. У роті сухо, руки тремтять. Ненависть до себе і всього зашкалює.


А ще вчора жінка, з якою він прокинувся, власне, з якою прокидався протягом останніх п’яти років, сказала, що більше його не хоче. У них одразу була така домовленість: говорити правду. Тепер він шкодував, що сам запропонував цю гру. Краще б вона збрехала. Сказала б, що просто втомилася, що має відпочити від нього, подумати, чи ще щось подібне. Хіба мало більш делікатних підстав для того, аби тихо розійтись? А ось так… Це було безжально. Можливо, він так само вже не хотів її чи просто втомився, - принаймні, за останні пару місяців. Але він ніколи б не наважився сказати про це вголос. А вона змогла.


Сьогоднішня злива була дуже доречною. Клаптик сухого асфальту під його ногами нестримно і символічно зменшувався.


В кишені заграв «Квін». Вологою рукою він витяг мобілку, дивуючись і дратуючись від того, що хтось таки вцілів, врятувався.

Це була Єва.


- Здається, ти догрався, - сказала вона (в цю мить у нього від нудьги звело щелепи). - Тебе звільняють. Ти чуєш мене?


Він чув і відсторонив слухавку від вуха. Уявив її червоні губи, котрі завжди залишають на склянці розмиті відбитки. Слухати будь-який жіночий голос було нестерпно.


- Ти - де? Чого мовчиш?


- А що ти хочеш почути?


- Вчора ти майже зірвав зйомку і тобі немає чого сказати?!


- «Майже» - не рахується. Незамінних людей нема.


На тому кінці зітхнули.


- Але я тебе відстояла. Принаймні, до кінця місяця маєш виправитись. Твій останній шанс.


- Слухай, на фіга тобі все це треба? - здивувався він.


- Ти був кращим серед нас, - сказала вона. - Ти гинеш, Дане.


- Ти в цьому переконана? - посміхнувся він.


- Поговоримо про це завтра.


- А що буде завтра?


- Я замовила тебе на своє відрядження. Мені сказали, що це - самогубство, але дозвіл дали. Поїдемо разом. Поговоримо дорогою. Щоб я не заснула за кермом. Завтра о восьмій я за тобою заїду. Готуйся.


«Готуйся» означало те, що треба поголитися, змінити одяг, купити кілька чистих носовичків та шкарпеток. Пару пляшок, каву. Ще чогось для Єви…


Раніше він любив їздити у відрядження, дивитися на дорогу, хапатися за камеру, побачивши коника на листку чи незвичайну квітку в полі.

http://flibusta.net/b/275622/read

Вернуться в «Театр и Литература»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость

cron
Пожалуйста, активируйте или включите JavaScript!
Сайт без него не работает.[ Что это? ]